Від Barbie до парфумів Dior: що знаходили під подушкою українські зірки на День Святого Миколая
Українські зірки згадали свої найцінніші подарунки від Святого Миколая - від дерев’яних санчат і дитячої косметики до довгоочікуваної ляльки та перших парфумів.
Ексклюзивно для РБК-Україна вони поділилися історіями про магію цього дня, сімейні традиції й маленькі дива, які й досі зігрівають у дорослому житті.
Анна АстровськаУ дитинстві в День Святого Миколая я завжди знаходила під подушкою солодощі чи фрукти і була впевнена, що Миколай просто любить, коли я їм щось смачненьке.
Але справжній переломний момент стався років у 11-12, коли я вперше знайшла там косметику. Це була дитяча косметика, але для мене у 2010 році - справжня розкіш.
Анна Астровська (фото надане пресслужбою)
Я почувалася вже не дитиною, а леді, дорослою дівчиною. І пам’ятаю, як нафарбувалася своїми улюбленими блакитними тінями (бо думала, що мені пасує) та гордо пішла так до школи.
Анна Астровська (фото надане пресслужбою)
Усі подарунки я вже і не згадаю, але пам’ятаю емоцію - ту дитячу віру в диво, яка робила ранок справді чарівним.
.jpg)
Дмитро Єфремов (фото надане пресслужбою)
Я прокидався раніше будильника, бо думав, що якщо встану раніше - то ще застану його в кімнаті. Напевно, найбільше мені запам'яталася залізна дорога.
Дмитро Єфремов (фото надане пресслужбою)
У дитинстві на День святого Миколая в мене завжди була одна маленька, але дуже важлива традиція: мама ховала подарунок під подушку.
І щоразу це була якась дуже крута й неочікувана штука, через яку я прокидався ще до будильника. Найбільше, напевно, згадується мій перший парфюм.
Нікіта Кісельов (фото надане пресслужбою)
Це був аромат від Dior. Здається, саме з нього й почалася моя любов до ароматів, різних запахів та парфумерії загалом. Тоді я вперше зрозумів, що запах може викликати емоції й стати частиною твоїх спогадів.
.jpg)
Нікіта Кісельов (фото надане пресслужбою)
День Святого Миколая - це завжди свято і для дорослих, і для дітей. Це про віру в чудо та про теплі спогади з дитинства.
Найдорожчим подарунком для мене завжди був пиріг, який моя бабуся готувала власноруч - його смак і любов, вкладена в нього, залишили найтепліші спогади.
Сьогодні я вже мама трьох дітей і вчуся створювати наші власні сімейні традиції. Для мене це надзвичайно важливо, адже саме з таких моментів народжується внутрішня опора та те світле дитинство, яке ми потім пронесемо через усе життя.
_1.jpg)
Ірина Адоніна (фото надане пресслужбою)
У нашій сім’ї теж є маленькі традиції: ми даруємо дітям цукерки, а напередодні свята разом пишемо лист Святому Миколаю.
Гарно його оформлюємо і кладемо в морозильну камеру - за моєю версією, саме там живуть помічники Святого Миколая, які збирають дитячі листи.
Аліна ПухальськаМоя любов до готування почалася ще з дитинства, тому найбільше мені запам’ятався саме дитячий набір кухні. Там було все - плитка, каструльки, посуд, різні ложечки, пластикові котлети і усе, що тільки може хотіти дитина.
Аліна Пухальська (фото надане пресслужбою)
Я тоді була така щаслива, що одразу почала "готувати" всій родині. Мені здавалося, що це вже справжня кухня, і я можу робити будь-які страви. Це був той подарунок, який зробив свято особливим і який я згадую з теплом досі.
Іра Пухальська (фото надане пресслужбою)
У дитинстві я завжди розуміла, що Діда Мороза, Святого Миколая й усіх таких персонажів не існує. Що це батьки роблять усе, аби створити дитині диво. Я не дуже давала їм це зрозуміти, щоб вони не переставали дарувати мені подарунки - я ж дуже любила сюрпризи.
Але кілька разів я знаходила заховані подарунки в шафках, на полицях, і, звичайно, "палила" їх: що це не Дід Мороз, не Миколай, не Снігуронька.
Одного разу мамі стало так прикро, що я вже зовсім не вірю в Святого Миколая й розумію, що все під подушку кладуть вони, що вона… не знаю як вона це зробила, але це була лялька Барбі - саме та, про яку я мріяла.
Єва Коршик (фото надане пресслужбою)
Того дня Святий Миколай забув покласти мені щось під подушку, і я, звісно, дуже засмутилася. Ходила цілий день сама не своя.
Мене батьки дуже рано почали залишати саму вдома. І от у той день я теж залишилася сама - засмучена, сиділа, дивилася телевізор чи малювала.
Пам’ятаю: мама вже пішла, я чітко чула, як зачинилися двері, попрощалася з нею. На стільчику біля дверей нічого не було.
Я пішла займатися своїми справами, і десь через годину на тому ж стільці з’явилася ця Барбі, ще й прикрита якоюсь кофтинкою, щоб я не одразу її помітила. Ви не уявляєте, яким було моє тодішнє здивування.
Єва Коршик (фото надане пресслужбою)
У той момент я повірила, що диво існує, що воно може статися просто так. Я навіть не могла собі уявити, що це могла зробити мама - у нас були дуже гучні двері, і навіть якщо це була вона, я досі не розумію, як вона це зробила так, що я нічого не почула.
Суть у тому, що я дуже добре пам’ятаю цей момент: коли мама подарувала мені оте диво, і я на певний час по-справжньому повірила в Святого Миколая.
ALINA FEELSДля мене День Святого Миколая з дитинства пов’язаний з особливою магією, з дитячим дивом, у яке я так свято вірила - і, чесно кажучи, продовжую вірити й досі. Напевно, найціннішим для мене був навіть не сам подарунок, а ті емоції, які я відчувала в ніч перед цим днем.
Я не могла заснути, прислухалася до кожного шурхоту й чекала, коли нарешті настане ранок, і коли біля подушки, поруч із ліжком, з’являться подарунки.
Оце очікування запам’яталося мені набагато сильніше й було іноді навіть приємнішим за сам подарунок, хоча подарунки я, звісно, дуже-дуже любила.
Зараз, у цей день, я намагаюся приділяти якнайбільше уваги тому, щоб потішити своїх близьких.
Коли ми дорослішаємо, віра в це диво наче тьмяніє, стає меншою. Але я щиро переконана: якщо вкладати час, увагу й ресурси в те, щоб радувати рідних, можна і настрій підняти, і по-справжньому їх обдарувати теплом.
ALINA FEELS (фото надане пресслужбою)
І це неймовірно хороша нагода - ще раз нагадати собі й іншим, що навіть у такі складні часи світло завжди перемагає темряву.
Для мене День Святого Миколая з дитинства пов’язаний з особливою магією, з дитячим дивом, у яке я так свято вірила - і, чесно кажучи, продовжую вірити й досі. Напевно, найціннішим для мене був навіть не сам подарунок, а ті емоції, які я відчувала в ніч перед цим днем.
Я не могла заснути, прислухалася до кожного шурхоту й чекала, коли нарешті настане ранок, і коли біля подушки, поруч із ліжком, з’являться подарунки.
Оце очікування запам’яталося мені набагато сильніше й було іноді навіть приємнішим за сам подарунок, хоча подарунки я, звісно, дуже-дуже любила.
Зараз, у цей день, я намагаюся приділяти якнайбільше уваги тому, щоб потішити своїх близьких.
Коли ми дорослішаємо, віра в це диво наче тьмяніє, стає меншою. Але я щиро переконана: якщо вкладати час, увагу й ресурси в те, щоб радувати рідних, можна і настрій підняти, і по-справжньому їх обдарувати теплом.
І це неймовірно хороша нагода - ще раз нагадати собі й іншим, що навіть у такі складні часи світло завжди перемагає темряву.
Павло ТекучевНайбільше запам’ятався мені подарунок на День Святого Миколая, коли мені було 6 років.
Я тоді ходив у перший клас, ми з батьками щойно переїхали до Києва. Жили в маленькій орендованій квартирі на Оболоні, біля метро Мінська. На той момент минуло всього два чи три місяці після переїзду.
Павло Текучев (фото надане пресслужбою)
І от на День Святого Миколая до нас приїхала бабуся з Рівного і подарувала мені дерев’яні санчата.
Я досі пам’ятаю, як мене на них возили батьки, і це дитяче відчуття - ніби я лечу на якомусь магічному апараті. Не пам’ятаю, що було з тими санчатами потім, але їхній образ досі стоїть перед очима - саме таким, як у тій маленькій квартирі на Оболоні.
Павло Текучев (фото надане пресслужбою)
З того, що я пам’ятаю, Святий Миколай був для мене святом десь до початку п’ятого класу максимум.
Це були ще дев’яності, і тоді ніяких сімейних фото з цього свята у нас не було й ніколи не з’являлося.
Подарунки були дуже простими й теплими: мандаринки, цукерки, інколи потрібні речі - рукавички чи в’язані шкарпетки.
Але один подарунок я пам’ятаю досі. Це був набір "Карлсон": зубна паста, дитячий парфум на водній основі та шампунь.
Іван Морозов (фото надане пресслужбою)
На той час це було щось космічне, абсолютно нереальне. Де мама дістала цей набір - досі не знаю, але тоді він здавався мені подарунком рівня "мені машину подарували".
Ще пам’ятаю останнє свято Миколая мого дитинства: апельсинки, мандаринки, шоколадки й цілий блок жуйок Turbo.
Це було справжнє диво. Ми потім ці фантики вибивали, мінялися ними, збирали колекції. Діти тоді вигадували свої ігри, а не сиділи в гаджетах. Хтось мав три однакові машинки, хтось - жодної, і це була ціла маленька всесвітня економіка нашого двору.
Для мене подарунком №1 назавжди залишився той набір "Карлсон" і блок Turbo - щось таке просте, але абсолютно казкове.
У нашій родині була така традиція: на Миколая я чекала саме на солодке та якусь маленьку "затравочку" перед Новим роком - наприклад, ляльку.
Анастасія Половинкіна (фото надане пресслужбою)
А вже на Новий рік я знала, що буде більший подарунок. Якщо на Миколая - лялька, то 31-го я очікувала будиночок для неї, одяг чи інші дрібниці. Сам подарунок мав бути значно більшим.
Анастасія Половинкіна (фото надане пресслужбою)
Мені вже 30 років, а батьки досі висилають мені на Миколая солодощі поштою з Харкова. У мене навіть є кілька фотографій цих посилок. Вони надсилають справжні коробки, доверху заповнені цукерками.
Я їх з’їдаю за день-два - а потім мені стає зовсім погано. Бо солодке для мене - це просто guilty pleasure.
Найкращий подарунок, який я запам’ятав із дитинства, - це гірські лижі. Ми тоді святкували Новий рік у Карпатах. Я виріс у спортивній сім’ї: обидва мої батьки - майстри спорту, тож спортивні подарунки для мене завжди були особливими.
Пам’ятаю, як батьки сказали: "Ти бачив багато ялинок, тож шукай свій подарунок". І я, як у справжньому новорічному квесті, лазив серед трьох-чотирьох ялинок, поки не знайшов ті самі омріяні лижі.
Цей момент досі один із найяскравіших для мене: чиста радість, Карпати, сніг і відчуття свята, яке запам’ятовується на все життя.
Моя улюблена історія про це свято не стільки про подарунок, скільки про відчуття справжнього сімейного тепла.
Це був класний день: ми прокинулися вдома, знайшли подарунки під подушкою (батьки дарували одне одному подарунки також), а після школи всі разом зібралися в ресторані на сімейну вечерю. Тоді все здавалося особливим.
Катерина Лозовицька (фото надане пресслужбою)
Я отримала саме той подарунок, який просила в листі до Миколайчика. Разом з мамою ми написали, що я мрію про туфлі для бальних танців - у той період я захопилась й дуже хотіла ними займатися. Коли я відкрила коробку й побачила ці туфлі, мені здалося, що мрії справді здійснюються.
Я навіть пам’ятаю той специфічний запах нових танцювальних туфель і те, як мені хотілося піти в них до школи.
Катя ОлосОдин із найцікавіших фактів мого дитинства - те, що на Миколайчика подарунок завжди ховали в чобіток. Не знаю, чому мама так робила, але це був наш маленький ритуал. Але історія про найцікавіший подарунок у мене зовсім нетипова.
Коли я була маленька, дуже хотіла ляльку Baby Born. Якби можна було вибрати мільйон доларів і бути багатою на все життя чи ляльку - я б обрала друге.
Я постійно просила батьків подарувати її мені, але вони обрали іншу, бо були впевнені, що вони однакові. Для мене це була трагедія, але з часом я забула про це.
Катя Олос (фото надане пресслужбою)
Минув час. Моя мама вже активно займалася йогою та собою в цілому. І одного разу, коли ми прийшли на наш перший семінар, де була парна терапія, спогади про ту Baby Born несподівано повернулися. Вони жили зі мною весь цей час, і я відчула, що ця образа не зникла.
Тоді мама пішла і купила мені цю ляльку. І саме в той момент мені стало легше.
Тому я дуже рекомендую тим, у кого є подібні історії з батьками - навіть, якщо це стосується шоколадки - попросіть батьків виконати ваше давнє дитяче бажання. Це дуже класно працює.
Яна МорісУ моєму дитинстві не було якоїсь сталої чи особливої традиції святкування Дня Святого Миколая. Я отримувала смаколики й солодощі - це було приємно, але не мало якогось символічного значення.
І от одного року усе змінилося. Це був час, коли ми тільки почали зустрічатися з моїм теперішнім чоловіком.
Він нічого не говорив, але я відчувала, що він готує щось особливе. У його погляді була та сама різдвяна інтрига, яку ти не сплутаєш ні з чим.
Яна Моріс (фото надане пресслужбою)
У його родині День Святого Миколая завжди був святом яскравим, масштабним і обов’язковим. І саме він приніс цю традицію у наше життя.
Пам’ятаю наш перший спільний Миколай. Я прокидаюсь, а навколо мене кілька красивих величезних коробок солодощів, вишукано запакований подарунок прикрас з натурального каміння і той самий колекційний ведмедик, деталізований, казковий, який стояв посеред подарунків, начебто маленький символ дива. Я досі його бережу.
З того моменту мій чоловік ніби передав мені частинку свого дитинства і вона стала нашою спільною традицією. А ведмедик досі живе у нас вдома. Це вже не просто подарунок, а справжній символ того, що навіть дорослі мають право на свої дива.
Яна Моріс (фото надане пресслужбою)
Вас може зацікавити:
- Що подивитися всією сім'єю на День Святого Миколая
- Що головне на День Святого Миколая для дітей і дорослих
- Як молитися в День святого Миколая й про що просити